Протягом дев'ятнадцятого і початку двадцятого сторіччя поступово формувалася класифікація вагових категорій. Поштовхом до цього стало те, що боксер важкої ваги завжди мав перевагу над суперником легшої ваги. Класифікація вагових категорій була розроблена в США й Англії.

Були виділені вісім вагових категорій, що визнані в усьому світі:
- flyweight (третя найлегша вага) - не більше, ніж 112 фунтів (50.8 кг);
- bantamweight (друга легка вага) - 118 фунтів (53,5 кг);
- featherweight (друга напівлегка вага) - 126 фунтів (57,2 кг);
- lightweight (друга легка вага) - 135 фунтів (61,2 кг);
- welterweight (друга напівсередня вага) - 147 фунтів (66,7 кг);
- middleweight (середня вага) - 160 фунтів (72,6 кг);
- light-heavyweight (важка вага) - 175 фунтів (79,4 кг);
- heavyweight (суперважка вага) - більш, ніж 175 фунтів (79,4 кг).

В усіх світових і національних поєдинках вищезгадані вагові категорії повинні суворо дотримуватися. Якщо вага боксера перевищує вагу, передбачену ваговою категорією, в якій він виступає, йому надається час привести свою вагу у відповідність з прийнятими нормами. Якщо йому це не вдається - поєдинок не проводиться. Якщо після одержання чемпіонського титулу з'ясовується, що вага боксера була більша, ніж визначена ваговою категорією, він позбавляється титулу і обкладається штрафним санкціям.

Дві додаткові вагові категорії, "junior-lightweight" - 130 фунтів (59 кг) і "junior-welterweight" - 140 фунтів (63,5 кг) були зареєстровані в Сполучених Штатах у 20-х роках (термін "junior" в боксі не має ніякого відношення до віку). Ці вагові категорії були прийняті для боксерів, що не могли взяти участь у восьми вищевказаних вагових категоріях.
На сьогодні існує 17 вагових категорій. Всесвітня Боксерська Рада (WBC) впровадила наступні класифікації ваги боксера:
- cruiserweight (перша важка вага)) - 195 фунтів (88,5 кг);
- super middleweight (перша півсередня вага)) - 165 фунтів (74,8 кг);
- super welterweight (перша середня вага) - 154 фунта (69,9 кг);
- super bantamweight (перша надлегка вага) - 122 фунта (55,3 кг);
- super flyweight (перша легка вага) - 116 фунтів (52,6 кг);
- light-flyweight (друга найлегша вага) - 110 фунтів (49,9 кг);
- strawweight (перша найлегша вага) - 105 фунтів (47,6 кг).

Оскільки в професійному й аматорському боксі відсутня єдина контролююча організація, то відсутні і єдині правила проведення боксерських поєдинків, використовуваного устаткування й інвентарю. Власні правила проведення боксерських поєдинків мають Сполучені Штати Америки, а також різні держави.
Боксерські поєдинки проводять в квадратному ринзі, сторона якого може змінюватися від 18 до 22 футів (від 5 м 49 см до 6 м 71 см). Ринг оточений трьома натягнутими канатами.

Правила, що регулюють проведення аматорських боксерських поєдинків, єдині в усьому світі. Аматорські боксерські поєдинки тривають чотири раунди, що перериваються трьома однохвилинними перервами. Тривалість одного раунду три хвилини. Боксери повинні мати спеціальний шолом, що захищає голову. Суддя в ринзі (рефері) контролює дотримання правил проведення поєдинку. Оцінку аматорських поєдинків проводять від трьох до п'яти суддів, які знаходяться біля рингу. Вони і вирішують, хто з боксерів виграв поєдинок. Правила проведення аматорських боксерських поєдинків суворо дотримуються. Аматорські правила істотно відрізняються від тих, якими керується професійний бокс.
Професійні боксерські поєдинки можуть тривати від чотирьох до дванадцяти раундів. Тривалість одного раунду дорівнює трьом хвилинам, хоча в деяких боксерських двобоях, що проходять в Англії, використовуються двохвилинні раунди. Професійні боксерські поєдинки тривали і п'ятнадцять раундів, але в кінці 80-х років двадцятого сторіччя WBC, WBA і IBF ухвалили спільне рішення обмежити боксерські поєдинки дванадцятьма раундами.

Боксери виступають у спеціальних рукавичках вагою від восьми унцій (226,8 г) до 10 унцій (283,3 г).
Рефері (суддя) розміщається всередині рингу і стежить за дотриманням правил проведення поєдинку. У деяких правилах дозволяється присутність від двох до чотирьох суддів, які знаходяться за рингом. Але в оцінці дій боксерів рішення приймають лише три "ringside" (судді за рингом), які, виставляючи пункти кожному з боксерів, визначають перемогу одного з них. Оцінка боксерів проходить по кожному з раундів. Для перемоги одного з боксерів необхідно, щоб як мінімум двоє з трьох суддів за рингом віддали йому перевагу. Така перемога зветься перемогою за пунктами (у списках боїв вона позначається для переможця - W, для переможеного - L).

Зустріч закінчується нокаутом у тому випадку, якщо один з боксерів збитий з ніг і не може піднятися для продовження поєдинку протягом десяти секунд, тобто коли суддя в ринзі відкрив рахунок і дорахував до десяти (у списках боїв ця перемога позначається для переможця - KO, для переможеного - LKO).

Поєдинок може бути зупинений так званим технічним нокаутом (у списках боїв позначається для переможця - TKO, для переможеного - LTKO). Це відбувається, коли суддя в ринзі припиняє бій за явної переваги одного з боксерів; у результаті прийняття тренером і секундантами одного з боксерів рішення про припинення поєдинку (у цьому випадку на ринг викидається білий рушник); у випадку, коли один з боксерів одержав травму, яка не дозволяє проводити поєдинок або отримана травма може загрожувати життю і здоров'ю одного з боксерів (таке рішення може прийняти також лікар, що входить у суддівську комісію).

Також поєдинок може закінчуватися нічийним результатом, тобто судді у своїх оцінках не віддали переваги жодному з боксерів по закінченні тієї кількості раундів, згідно з якою проводився поєдинок. У цьому випадку судді виносять рішення, що зветься "no contest", тобто поєдинок не відбувся (у списках боїв позначається NC). Таке рішення застосовується й у випадку, якщо обидва боксери дискваліфікуються, тобто відстороняються від проведення поєдинку.

Також перемога може бути присуджена одному з боксерів, якщо інший дискваліфікований. Дискваліфікація може бути викликана тим, що боксер грубо порушив правила проведення боксерського поєдинку (удар головою, удар нижче пояса тощо), спортивне екіпірування чи вагова категорія боксера не відповідає стандартам. Дискваліфікація позначається для переможця - WDSQ, для переможеного - LDSQ.

У боксі одним з найважливіших аспектів є техніка боксера. Ефективна атака в боксі залежить від здатності завдавати сильні і влучні удари руками в голову або тулуб крізь захист супротивника.

Захисна тактика включає:
- відбиття або вміння витримати один чи кілька ударів, завданих супротивником;
- уміння, рухаючись по рингу, уникати ударів супротивника;
- активну роботу корпусом, що не дозволяє супернику завдати влучного удару в голову або тулуб. Для нападу і захисту дуже важлива робота ніг.

У боксі існують дві боксерські стійки: правостороння - "orthodox" і лівостороння - "southpaw". У першому випадку ліва рука і ліва нога винесені вперед, у другому - винесені вперед права рука і права нога. Існують і так звані "switch-hitting" - боксери, що використовують обидві боксерські стійки протягом поєдинку.
У кожній позиції рука, що атакує, виставлена вперед, інша рука знаходиться біля підборіддя і захищає його. Підборіддя опущене на груди, плечі сутулі. Але зазвичай кожен боксер має індивідуальну стійку.

У боксі існують чотири основних удари:
- "jab" - раптовий удар". Короткий удар, виконаний із правосторонньої чи лівосторонньої стійки рукою, що атакує, безпосередньо від плеча. Удар може бути завданий і іншою рукою;
- "hook - гак". Короткий бічний удар рукою, зігнутою в лікті, і зап'ястям, що повернуто до середини; - "uppercut - удар знизу". Висхідний удар, спрямований знизу вверх;
- "cross" - хрест". Удари руками, завдані поперек тіла боксера на рівні плечей. Звичайно доповнюються ударом основної руки після удару руки, що атакує.

Всі інші удари є модифікаціями чотирьох основних перерахованих вище ударів.

У минулому, коли боксери проводили поєдинки без рукавичок, боротьба акцентувалася тільки на потужності нанесеного удару. Такого стилю суперники дотримували доти, доки один з них був не в змозі продовжувати поєдинок. Руки боксера не мали визначеної поставленої позиції, а робота ніг практично була відсутня. З появою боксерських рукавичок і можливості перемоги за пунктами, техніка боксування, що включає не тільки роботу рук, але й ніг, стала більш важливою.

Джеймс Дж. Корбетт був першим сучасним боксером важковаговиком, що сконцентрувався на техніці боксу.

Чемпіон у важкій ваговій категорії Джек Демпсі користувався величезною популярністю у глядачів за досить агресивну манеру ведення бою і за прагнення закінчити поєдинок нокаутом. Демпсі вів бій з низької стійки, хитаючись, як маятник, і даючи супернику можливість для проведення атаки.

Суперваговик Майк Тайсон, що приніс у професійний бокс так званий "інстинкт вбивці" і виграв наприкінці 80-х років двадцятого століття титул чемпіона світу за версіями WBA, WBC і IBF, використовував подібний стиль ведення бою.

До появи Мухаммеда Алі вважалося, що важковаговики не можуть швидко пересуватися по рингу. Однак Алі довів, що він найшвидший важковаговик свого часу. Він начебто танцював навколо суперника з опущеними руками, здатними швидко зайняти позицію для оборони або нападу. І хоча Мухаммед не мав руйнівного удару, багато поєдинків він вигравав нокаутом, проводячи серію з численних швидких і сильних ударів.

Брати Кличко теж внесли в техніку боксу свій стиль. Використовуючи свої фізичні дані, а саме високий зріст і велику довжину рук, вони тримають суперника на далекій дистанції, завдаючи серії ударів лівою рукою і використовуючи праву руку для нанесення удару, що зазвичай відправляє суперника в нокаут. Хоча і удари лівою рукою неодноразово відправляли їхніх суперників на помост рингу.
Вибір стилю індивідуальний для кожного боксера, однак двома найбільш важливими аспектами сучасної техніки боксу залишаються швидке пересування спортсмена по рингу і комбінації ударів руками.