На початку двадцятого сторіччя бокс став, мабуть, одним із найкоротших шляхів до слави і багатства. Центр розвитку професійного боксу поступово перемістився до Сполучених Штатів. Цьому сприяло економічне зростання Америки, а також незліченні хвилі емігрантів, з усього світу. Голод змусив тисячі ірландців шукати притулок у Новому Світі.
У 1915 році ірландці стали домінуючою нацією в професійному боксі, яка представляла таких боксерів, як Террі Макговерн, Джек "Philadelphia" Обрайн, Майк "Twin" Салліван та його брат Джек, Пакией Макфарланд, Джимі Клаббі і Джек Брайтон, а також багатьох інших.
З'явилися також німецькі, скандинавські боксери і боксери з Центральної Європи.
Видатні єврейські боксери Джо Чоунскі, Абі Атіл, "Battling" Левинскі, Гарі Левіс, які активно боксували до 1915 року, були підтримані другою хвилею таких боксерів, як Барні Росс, Бенні Леонард, Сід Терріс, Лью Тендлі, Ал Сінгер, Максі Розенблюм і Макс Байер.
Неможливо не згадати й американських боксерів італійського походження - всесвітньо відомих Тоні Чанзонері, Рокі Марчіано, Джоні Данді і Віллі Пепа.
Тим часом і темношкірі американці почали сходження до вершин боксу. Вихідці з Африки приїжджали в Америку, щоб досягти слави й успіху.
Серед тих, хто зійшов на вершину, - Петер Джексон, Сем Лангфорд, Джо Валкотт, Джордж Діксон і Джо Ганс, який виграв світову першість у легкій вазі в 1902 році, і Джек Джонсон, який став першим темношкірим чемпіоном у важкій вазі в 1908 році.
Через расистські настрої участь у світовому чемпіонаті темношкірих боксерів була дуже проблематична. Салліван відмовився захищати титул чемпіона у поєдинку проти темношкірого Джексона, а Джек Демпсі, відомий також як "Manassa Mauler", не захотів вийти на ринг проти темношкірого Гаррі Віллса. Джонсона не визнавали чемпіоном через чорний колір шкіри і, не витримавши утисків, він змушений був виїхати зі Сполучених Штатів. Переслідування темношкірих боксерів продовжувалися аж до "Великої Депресії" 1929 року.
Темношкірий боксер Джо Луїс, який виграв у 1937 році титул чемпіона світу у важкій вазі, став одним з найвідоміших боксерів. Генрі Армстронг, "Sugar" Рей Робінсон, Арчі Мур, Езард Чарльз, "Jersey" Джо Волкотт, Флойд Патерсон, Соні Лістон, Мухаммед Алі і Джо Фрейзер також вигравали титули чемпіона світу в різних вагових категоріях.
В останній чверті двадцятого століття в боксі домінували темношкірі спортсмени. Це "Sugar" Рей Леонард, "Marvelous" Марвін Хаглер, Томас Хернс, Ларрі Холмс, Майкл Спінск і Майк Тайсон.
Іспанія теж додала імена своїх боксерів в алею слави. Досить згадати таких відомих спортсменів, як Карлос Монзон, Паскваль Перез, Роберто Дюран і Алексис Аргуелло.
Панчо Вілла з Філіппін у 1923 році став першим азійським боксером, який виграв титул чемпіона світу в легкій вазі. Наприкінці двадцятого століття Східна Азія дала багато боксерів, що успішно борються за найвищі титули професійного боксу. |
 Джек "Philadelphia"
Обрайн "Battling" Левінскі Джек Джонсон Рокі Марчіано Джоні Данді Джо Луіс (слева)
нокаутовав
Біллі Кона Панчо Вілла
(праворуч) |
Хоча звід правил "London Prize Ring rules" облагородив бокс, проте часті сварки і лайка, властиві старомодним кулачним бійцям - вихідцям з низів, принижували глядачів, що зараховували себе до вищих верств суспільства Англії і, роблячи ставки на гравців, фінансували проведення змагань. Необхідно було переглянути вже існуючі правила проведення боксерських поєдинків. 1867 року Джон Грем з палати Аматорського спортивного клубу запропонував новий звід правил, у якому описувалися методика і регламент проведення поєдинків. Назву цим правилам дало ім'я Джона Шолто Дуглас маркіза Куінсберрі. Правила "Queensberry" відрізнялися від правил "London Prize Ring rules" у чотирьох головних пунктах:
Нові правила професіонали спочатку нехтували, вони вважали їх занадто не мужніми й в основному продовжували боротися, використовуючи "London Prize Ring rules". Але багато молодих боксерів зволили боксувати, керуючись новими правилами "Queensberry". Першим, хто виграв титул чемпіона Англії у важкій вазі, був Джеймс "Jem" Mace. Це відбулося 1861 року. Джеймс "Jem" Mace, який вперше у поєдинку такого рангу використовував рукавички з м'якою набивкою, зробив надзвичайно багато для популяризації правил "Queensberry".
Відомий у той час американський боксер Джон Л. Салліван був невдоволений тим, що чемпіонат світу проходить за правилами "Queensberry". 1889 року поблизу Лондона під час проведення світової першості у важкій вазі Салліван наполягав та тому, щоб бійці боксували без рукавичок, тобто голими руками. У 1889 році Салліван захищав титул чемпіона у важкій вазі проти Джейка Калрайна, востаннє боксуючи без рукавичок. Оскільки в Англії це було поза законом, бій проходив у США. 
Після проведення цього поєдинку виникло багато юридичних ускладнень, в результаті яких Салліван змушений був відстоювати титул чемпіона проти Джеймса Дж. Корбета, боксуючи в рукавичках і за правилами "Queensberry".